Внутрішнє облаштування японської столиці може служити зразком цивілізованої раціональності і втіленням притаманного японцям принципу «досконалість не має меж»: кожен метр дорогоцінної площі доглянутий і вичищений з вражаючою ретельністю.
Брудних автомобілів я особисто не бачив, мабуть, їм просто нема в чому вимазатися, навіть коли йде дощ або сніг. Вулиці неширокі, ідеально пристосовані для руху # 151; лівостороннього, на відміну від нашого, # 151; і в більшості своїй розташовуються вони так, що в разі виникнення пробки в одному місці її можна об'їхати. Допомагають в цьому електронні зелені табло над дорогою зі схемами прилеглих кварталів. На них автоматично висвічуються ті ділянки, на яких утворюються затори: спочатку жовтим кольором, а потім у міру накопичення машин # 151; червоним.
ніжне сусі
Наступ вечора на Сінд-зюку виражається лише в зміні кольору неба, а вулиці стають ще більш сліпучими, ніж днем. Три системи японської писемності на стінах і вікнах починають світитися всіма можливими способами в шаленому змаганні один з одним.
Час вечеряти. З цим проблем немає # 151; хочеш дорогі ресторани, хочеш кафе європейського типу зі світлим пивком, хочеш миску локшини в харчевні # 151; будь ласка! Але справжня Японія, справжній дух японських вулиць, мабуть, панує в маленьких закусочних, прозваних нашими, які потрапили в Японію, співвітчизниками «сусічних» за подобою «сосискових» і «пиріжкових», але від назви традиційного японського страви «сусі».
«Сусія», як насправді звуться такі заклади по-японськи, представляла собою зовсім крихітне приміщення. У центрі встановлена кільцева стійка, всередині якої стоїть пара молодців в білих кімоно. Кожен з них бере в ліву руку жменю звареного на пару рису, стискає її, виліплений довгастий грудочку. Пальцем правої руки змащує грудку з одного боку гострої яскраво-зеленою пастою «васабі», замішаної з мелених листя хрону, а зверху на неї накладає тонкий скибочку абсолютно сирий, але абсолютно свіжої морської риби, обшпареною королівської креветки або кальмара. Усе # 151; сусі готове. Такий собі рибний бутерброд на рисі.
Хлопці в кімоно проробляють все це з величезною швидкістю ледве вловимими автоматичними рухами і укладають по два шматочки суші на маленькі тарілочки, виставляють їх на конвеєр, що рухається по колу стійки. Відвідувачі сидять з зовнішньої її сторони на круглих, як у барі, стільчиках і вибирають тарілочки з сусі.
Дивлячись на інших, я беру одну з тарілочок, помічаючи, що їх тут кілька видів з різними орнаментами. На деяких тарілочках, що рухаються по конвеєру, замість страви поставлені картонні циліндрики чи інші предмети з виведеними на них цифрами 100, 200, 300. Нескладно здогадатися, що це ціна. Тобто, якщо на тарілці, скажімо, з блакитною облямівкою помічаєш циліндр з цифрою 100, то це означає, що на всіх таких же тарілочках два шматочки суші коштують 100 єн. Природно, чим дорожче, тим смачніше і цінніше риба.
Влаштовуючись на стільчику, я беру проїжджаючу повз тарілочку, виймаю з стоїть поруч стаканчика одноразові дерев'яні «хасі» # 151; палички для їжі в паперовій упаковці. Приправивши сусі декількома краплями соєвого соусу з пластмасового глечика, підколюю паличками шматочок і відправляю цілком в рот. Смак рису, що нагадує гірчицю васабі, соєвого соусу і свіжої риби зливається в гармонії. Тут починаєш розуміти, що викликає у багатьох неприязнь рибний запах з'являється у риби тільки у вареному або смаженому вигляді. Свіжа ж або, грубо кажучи, сира, але тонким скибочкою, в міру присмачена соєвим соусом, вона має надзвичайно ніжний аромат і смак, значно перевершуючи рибу, скажімо, засолену. До речі, солона сьомга, по суті, теж сира, та ще й пролежала якийсь час. А для сусі беруться продукти моря «найпершої свіжості»!
З'ївши одну порцію, іншу, я, як і всі, складаю порожні тарілочки поруч з собою # 151; потім їх підрахують і вирахують суму грошей за трапезу. Досвідчені сусіеди рекомендують стежити, щоб сусід за стійкою, бува, не підклав свою порожню тарілку до вас. Кажуть, таке теж може трапитися. Втім, все буде залежати від кількості випитого вами саке # 151; підігрітої рисової горілки міцністю до двадцяти градусів. Треба сказати, що саме до сусі з риби цей старовинний напій підходить як не можна до речі. І саме в гарячому вигляді.
Перепробувавши всі види частувань, які рухалися по конвеєру, з краника під ним я налив в керамічний стакан заварений зелений чай і покликав снували навколо здорованя. Той підрахував порожні тарілочки і крикнув касирці біля входу суму. Я розплатився # 151; вечеря обійшовся в 1500 йен, тобто близько 15 доларів. За місцевими мірками дуже дешево.
Дорога до Мейдзі дзингу
# 133; Вулицю Гандзя називають П'ятим авеню Токіо. Дослівно її назва перекладається як «монетний двір». Він тут колись і розташовувався. Двір був побудований сегуном Токугава приблизно 400 років тому. Тепер монети на Гіндзі не чекань, але через неї щодня проходять гігантські суми грошей. Саме на ній в шикарних магазинах найбільше розщедрюються самі японці і іноземні туристи.
Токійців неодмінно радили мені сходити в храм «Мейдзі дзингу». Храмовий комплекс виявився тихим куточком природи та витонченою старовини в сучасному мегаполісі.
Кам'яний колодязь, до країв наповнений чистою водою, під дерев'яним дахом. По краях лежить дюжина круглих бамбукових черпаком з довгими і тонкими ручками. Входячи в святе місце, слід обполоснути рот для слів молитви і руки для очищення від бруду. Для іноземних туристів ця церемонія # 151; просто екзотична забава. Японці у колодязя нескінченно серйозні.
Наступний крок # 151; треба залишити в храмі дерев'яну табличку з побажаннями. Наприклад, щастя своїм близьким або удачі в бізнесі. На спеціальних стендах вивішені тисячі таких табличок # 151; японською, англійською, французькою, німецькою мовами, з зображеннями білих собак і символізують благополуччя кішечок. У кіоску неподалік дівчинка продає чисті таблички для побажань по 1000 ієн і дзвіночки в формі знову-таки кішок.
Усілякі зображення цих милих домашніх тварин, яким за старих часів японці обрубували для естетики хвости, можна зустріти де завгодно. В одному з токійських ресторанчиків в передпокої під стелею висіла барвиста лялька: кішечка з піднятою вгору лапкою. Господар харчевні, помітивши мій інтерес до цього прикрасі, розповів ось що:
# 151; Знаєте, чому це тут висить? У нас вважається, що, помахуючи своєю лапою, кішка як би кличе в будинок «о-Кане» # 151; гроші. А значить, буде достаток.
До вівтаря храму Мейдзі дзингу # 151; гігантського колі зі схемою магічних знаків # 151; не підійти: викладена кам'яними плитами площа відокремлює його від паломників. Ті стоять під навісом дахівки по іншу сторону і кидають жмені монет в покриті гратами ящики в формі великого мангала для шашликів. Потім голосно плескають у долоні. Храм відноситься до традиційної японської релігії сінто і побудований на честь зведеного в ранг божества реальної історичної особи # 151; імператора Мейдзі. Саме йому Японія зобов'язана своїм процвітанням: в 1868 році він почав знамениті реформи і відкрив в світ двері своєї країни-відлюдника, але зовнішня його політика, м'яко кажучи, не сприяла миру і взаєморозуміння з сусідами.
Тепер же в святині Мейдзі панує повне умиротворення. Навколо неквапливо прогулюються молоді ченці в білих шатах # 151; сорочках і широченних, схожих на спідниці, розкльошені штанях. У дворі тихо змійкою рухається процесія, з вигляду і виразів облич її учасників нагадує похорон. На ділі ж # 151; це весілля, ритуал урочистий, важливий, а тому без пісень і танців. На чолі процесії йде розпорядник, він одягнений в чорну форму, в кашкеті, в білих рукавичках і з жовтою пов'язкою на лівій руці. За нею йдуть, важко пересуваючи важкі чорні сандалі-колодки на ногах, двоє # 151; на вигляд вчені мужі в білих халатах і з витягнутою дерев'яної табличкою в правій руці кожного. Дивлячись їм в п'яти, вслід дрібочуть ніжками дві маленькі жінки, до білого вбрання яких додана деяка строкатість, і вже за ними впізнавані наречена в складному головному уборі, ще більш крутому, ніж у католицької черниці, і наречений. Його кімоно (буквально # 151; вбрання) чорно як крила ворона. Зрештою процесія засів собі на приготовані ряди стільців і почала так довго фотографуватися, що мені набридло чекати, що буде далі, і я вирішив, що час дорожче.
А відправився я в район Аса-куса, який вважається в Токіо місцем, в найбільшій мірі зберіг риси японської столиці минулих століть. Знаменитий він великим буддійським храмом Сенсодзі, який був побудований в VII столітті в честь богині милосердя Каннон # 151; тобто бодхисатви на ім'я «Бачачи звуки», яка в Китаї # 151; також в жіночій іпостасі # 151; зветься Гуаньинь, а в Індії відома як Авалокитешвара. Правда це чи ні, але розповідають, що за старих часів море заливало все навколо, крім острівця з пагорбом, на якому було село Асакуса-норі. Її жителі збирали відмінну морську капусту, і одного разу якийсь рибалка витягнув з моря в мережах крихітну золоту статуетку богині Каннон. На тому місці побудували храм. Кажуть, що статуетка досі зберігається десь всередині, але в наш час ніхто її вже не бачив.
Масивні ворота на вході в храм прикрашені під черепичним дахом величезним # 151; розміром з двоповерховий будинок # 151; червоним ліхтарем з паперу. На ліхтарі гігантської пензлем каліграфа виведені два чорних ієрогліфа # 151; «Ворота грому». Проходячи під ними, повинна здригнутися всяка нечисть. Крита алея з крамниць з дешевими сувенірами для туристів і барвистими паперовими ліхтариками веде звідси на подвір'я храму з багатоярусними пагодами і просторими павільйонами. Ще одні ворота обвішані двома «варадзі» # 151; гігантськими солом'яними сандалями по 4,5 тонни кожна. Призначені вони для Нио # 151; грізних вартою врат.
Посеред двору встановлена бронзова курильниця пахощів. Вхідні в храм купують пучок сандалових паличок, обертають їх квадратиком цигаркового паперу з буддійськими свастиками, на якій пишуть свої побажання і прохання до неба, запалюють у спеціальній урни і встромляють в пісок, насипаний в курильницу. Сизий дим від пахощів рукою навівають собі на голову і одяг заради очищення. Потім можна піднятися сходами до головного павільйону богині Каннон, кинути в «мангал» жменю дріб'язку і помилуватися розписом на стелі # 151; майже живими драконами і феями-небожітельніци в хмарах.
«У школі така нудьга # 133;»
По неділях токійців відвідують парки і святі місця. Молодь же неодмінно повинна потусуватися. Мені порекомендували парк Йойоги, який сам по собі нічого особливого не представляє. У звичайний день тижня. Але в вихідний день рух по дорогах парку для автомашин перекривається і під вечір туди з'їжджаються на роликових ковзанах, велосипедах або приходять пішки тисячі школярів і студентів. Йойоги перетворюється в царство рок-н-ролу.
З пішохідного містка, звідки видно будівлю японської телерадіокорпорації Ен-Ейч-Кей, я оглянув зверху йде під горизонт пряму асфальтовану дорогу, уздовж якої один навпроти одного строкаті групи хлопців розставляли гігантські колонки, розпихати дроти гітар, мікрофонів і синтезаторів по гніздах підсилювачів. Біля кожної такої команди скупчуються шанувальники. Хвилин через тридцять весь парк вже злився в єдиний рок-н-рольний енергетичний потік.
Японські школярки від захоплення музикою схильні піднімати мишачий писк. Він хвилями проносився над танцюючими купками людей. Абсолютно синхронно близько 30 дівчаток махали волоссям і різко обрушував і голови вниз в такт життєствердною довбання металевої групи хлопців в чорних шкіряних куртках. Яскравими світлофорами палахкотіли їх довжелезні локони червоного, жовтого, синього кольорів і всіляких відтінків. Поруч присусідилися забруднені фарбою панки, підкотив на такому ж забрудненому лімузині. Задоволені собою і, здається, не звертали жодної уваги на глядачів, вони випилювали розірвані в клапті акорди з гітарних жив і самі ж витанцьовували під них, стрибаючи і високо задираючи то одну, то іншу ногу. Навпаки чудачілісь хард-рокові хлопці, ряджені в кольорові дамські сукні, десь надривався косоокий двійник Елвіса Преслі, і кожен міг знайти те, що йому до душі, купити компакт-диск, касету або просто вдосталь і безкоштовно нахлебтатися децибелів на цілий тиждень.
Японці розповідають, що такі тусовки або «хокотен», тобто «пішохідний рай», стали з'являтися в Токіо по неділях в середині 70-х років в районі Харадзкжу. Спочатку цнотливих старших японців коробило поява по-сусідству з тихим храмом Мейдзі дзингу танцюючих на іноземний манер молодих людей, і поліція їх злегка ганяла. Але оскільки за законами такий рід розваг не заборонявся, групи ряджених рок-н-ролльщиков стали рости навіть не як гриби після дощу, а що ще швидше, в розумінні японців # 151; як паростки бамбука # 151; «Такеноко».
# 151; Для чого ви приходите сюди? # 151; намагаючись перекричати гуркіт з найближчої дюжини колонок, поцікавився я у змиленій групи школярок на роликових ковзанах, попивають під час перепочинку з банок кока-колу.
Ті переглянулися, перекричали один одному на вухо моє запитання, і одна з них, що поучтівее, відкинула на потилицю червоний локон волосся, ввічливо прикрила рукою рот і з вереском випалила:
# 151; Та тому, що в школі така нудьга!
Настає новий тиждень, і життя в «пішохідному раю» входить в нормальний перебіг. У стабільній непорушно дивиться на місто гігантський комплекс # 151; палац імператора Японії. Його оточують кріпосні стіни з каменю, привезеного колись на баржах з далекої префектури Хиого, і канали.
За їх берегів роблять ранкові пробіжки любителі фізкультури, встигаючи ще помилуватися, як по воді пливуть білі лебеді і плескалися коропи.