Давним-давно у самого Полярного моря жив Кіш. Довгі і щасливі роки був він першим людиною в своєму селищі, помер, оточений пошаною, і ім'я його було у всіх на вустах. Так багато води утекло з тих пір, що тільки люди похилого віку пам'ятають його ім'я, пам'ятають і правдиву повість про нього, яку вони чули від своїх батьків і яку самі передадуть своїм дітям і дітям своїх дітей, а ті - своїм, і так вона буде переходити з уст в уста до кінця часів. Зимової полярної ночі, коли північна буря завиває над крижаними просторами, а в повітрі носяться білі пластівці і ніхто не сміє виглянути назовні, добре послухати розповідь про те, як Кіш, що вийшов з найбіднішої голку [хатини канадських ескімосів, складені зі снігових плит] , досяг пошани і посів високе місце в своєму селищі.
Кіш, як свідчить переказ, був тямущим хлопчиком, здоровим і сильним і бачив уже тринадцять сонць. Так вважають на Півночі роки, тому що кожну зиму сонце залишає землю в темряві, а на наступний рік піднімається над землею нове сонце, щоб люди знову могли зігрітися і подивитися один одному в обличчя. Батько Кіша був відважним мисливцем і зустрів смерть в голодну годину, коли хотів відібрати життя у великого полярного ведмедя, щоб дарувати життя своїх одноплемінників. Один на один він схопився з ведмедем, і той переламав йому всі кістки; але на ведмедя було багато м'яса, і це врятувало народ. Кіш був єдиним сином, і, коли загинув його батько, він став жити удвох з матір'ю. Але люди швидко все забувають, забули і про подвиг його батька, а Кіш був всього лише хлопчик, мати його - всього лише жінка, і про них теж забули, і вони жили так, забуті всіма, в найбіднішій голку.
Але якось увечері в великий голку вождя клош-Квана зібралася рада, і тоді Кіш показав, що в жилах у нього гаряча кров, а в серці - мужність чоловіки, і він ні перед ким не стане гнути спину. З гідністю дорослого він піднявся і чекав, коли настане тиша і стихне гул голосів.
- Я скажу правду, - так почав він. - Мені і матері моєї дається покладена частка м'яса. Але це м'ясо часто буває старе і жорстке, і в ньому занадто багато кісток.
Мисливці - і зовсім сиві, і тільки що почали сивіти, і ті, що були в розквіті років, і ті, що були ще юні, - все пороззявляли рот. Ніколи не доводилося їм чути подібних речей. Щоб дитина говорив, як дорослий чоловік, і кидав їм в обличчя зухвалі слова!
Але Кіш продовжував твердо і суворо:
- Мій батько, Бок, був хоробрим мисливцем, ось чому я говорю так. Люди розповідають, що Бок один приносив більше м'яса, ніж будь-які два мисливця, навіть з найкращих, що своїми руками він ділив це м'ясо і своїми очима стежив за тим, щоб найдавнішою старій і самому кволому старому дісталася справедлива частка.
- Он його! - закричали мисливці. - Приберіть звідси цього хлопчиська! Покладіть його спати. Мал він ще розмовляти з срібними чоловіками.
Але Кіш спокійно чекав, поки не вляжеться хвилювання.
- У тебе є дружина, Уг-Глук, - сказав він, - і ти говориш за неї. А у тебе, Массук, - дружина і мати, і за них ти говориш. У моєї матері немає нікого, крім мене, і тому кажу я. І я сказав: Бок загинув тому, що він був хоробрим мисливцем, а тепер я, його син, і Айкіга, мати моя, яка була його дружиною, повинні мати вдосталь м'яса до тих пір, поки є вдосталь м'яса у племені. Я, Кіш, син Бока, сказав.
Він сів, але вуха його чуйно прислухалися до бурі протесту і обурення, викликаної його словами.
- Хіба хлопчисько сміє говорити на раді? - прошамкав старий Уг-Глук.
- З яких це пір немовлята стали вчити нас, чоловіків? - гучним голосом запитав Массук. - Або я вже не чоловік, що будь-який хлопчисько, якому захотілося м'яса, може сміятися мені в обличчя?
Гнів їх кипів ключем. Вони наказали Кішу зараз же йти спати, погрожували зовсім позбавити його м'яса, обіцяли поставити йому жорстоку розправу за зухвалий вчинок. Очі Кіша загорілися, кров завирувала і жарким рум'янцем прилила до щік. Обсипаний лайкою, він схопився з місця.
- Слухайте мене, ви, чоловіки! - крикнув він. - Ніколи більше не буду я говорити на раді, ніколи, перш ніж ви не прийдете до мене і не скажете: «Говори, Кіш, ми хочемо, щоб ти говорив». Так слухайте ж, чоловіки, моє останнє слово. Бок, мій батько, був великий мисливець. Я, Кіш, його син, теж буду полювати і приносити м'ясо і є його. І знайте відтепер, що поділ моєї видобутку буде справедливий. І жодна вдова, ні один беззахисний старий не будуть більше плакати вночі від того, що у них немає м'яса, в той час як сильні чоловіки стогнуть від тяжкої болю, бо з'їли занадто багато. І тоді буде вважатися ганьбою, якщо сильні чоловіки стануть об'їдатися м'ясом! Я, Кіш, сказав все.
Насмішками і знущанням проводили вони Кіша, коли він виходив з голку, але він зціпив зуби і пішов своєю дорогою, що не дивлячись ні вправо, ні вліво.
На наступний день він попрямував уздовж берега, де земля зустрічається з льодами. Ті, хто бачив його, помітили, що він взяв з собою цибулю і великий запас стріл з кістяними наконечниками, а на плечі ніс велике мисливське спис свого батька. І багато було розмов і багато сміху з цього приводу. Це було небачене подія. Ніколи не траплялося, щоб хлопчик його віку ходив на полювання, та ще один. Чоловіки тільки похитували головою та пророчо щось бурмотіли, а жінки з жалем дивилися на Айкігу, обличчя якої було строго і сумно.
- Він скоро повернеться, - співчутливо говорили жінки.
- Нехай іде. Це послужить йому хорошим уроком, - говорили мисливці. - Він повернеться скоро, тихий і покірний, і слова його будуть лагідними.
Але пройшов день і інший, і на третій піднялася жорстока пурга, а Кіша все не було. Айкіга рвала на собі волосся і вимазала обличчя сажею в знак скорботи, а жінки гіркими словами дорікали чоловіків за те, що вони погано обійшлися з хлопчиком і послали його на смерть; чоловіки ж мовчали, готуючись йти на пошуки тіла, коли вщухне буря.
Однак на наступний день рано вранці Кіш з'явився в селищі. Він прийшов з гордо піднятою головою. На плечі він ніс частину туші вбитого їм звіра. І хода його стала гордовитою, а мова звучала зухвало.
- Ви, чоловіки, візьміть собак і нарти і ступайте на мою сліду, - сказав він. - За день шляху звідси знайдете багато м'яса на льоду - ведмедицю і двох ведмежат.
Айкіга була у нестямі від радості, він же прийняв її захоплення, як справжній чоловік, сказавши:
- Йдемо, Айкіга, треба поїсти. А потім я ляжу спати, адже я дуже втомився.
І він увійшов в голку і ситно поїв, після чого спав двадцять годин поспіль.
Спочатку було багато сумнівів, багато сумнівів і суперечок. Вийти на полярного ведмедя - справа небезпечна, але тричі і тричі тричі небезпечніше - вийти на ведмедицю з ведмежатами. Чоловіки не могли повірити, що хлопчик Кіш один, зовсім один, зробив такий великий подвиг. Але жінки розповідали про свіжому м'ясі тільки що вбитого звіра, яке приніс Кіш, і це похитнуло їх недовіру. І ось, нарешті, вони вирушили в дорогу, бурмочучи, що якщо навіть Кіш і вбив звіра, то, мабуть, він не подбав оббілувати його і обробити тушу. А на Півночі це потрібно робити відразу, як тільки звір убитий, - інакше м'ясо замерзне так міцно, що його не візьме навіть найгостріший ніж; а звалити морожену тушу в триста фунтів на нарти і везти по нерівному льоду - справа нелегка. Але, прийшовши на місце, вони побачили те, чого не хотіли вірити: Кіш не тільки вбив ведмедів, але розсік туші на чотири частини, як справжній мисливець, і видалив нутрощі.
Так було покладено початок таємниці Кіша. Дні йшли за днями, і таємниця ця залишалася нерозгаданою. Кіш знову пішов на полювання і вбив молодого, майже дорослого ведмедя, а іншим разом - величезного ведмедя-самця і його самку. Зазвичай він йшов на три-чотири дні, але бувало, що пропадав серед крижаних просторів і цілий тиждень. Він нікого не хотів брати з собою, і народ тільки дивувався. «Як він це робить? - запитували мисливці один у одного. - Навіть собаки не бере з собою, але ж собака - велика підмога на полюванні ».
- Чому ти полюєш тільки на ведмедя? - запитав його якось клош-Кван.
І Кіш зумів дати йому належну відповідь:
- Хто ж не знає, що тільки на ведмедя так багато м'яса.
Але в селищі почали говорити про чаклунство.
- Злі духи полюють разом з ним, - стверджували одні. - Тому його полювання завжди вдала. Чим же інакше можна це пояснити, як не тим, що йому допомагають злі духи?
- Хто знає? А може, це не злі духи, а добрі? - говорили інші. - Адже його батько був великим мисливцем. Може, він тепер полює разом з сином і вчить його терпінню, спритності і відвазі. Хто знає!
Так чи не так, але Кіша не покидала удача, і нерідко менш майстерним мисливцям доводилося доставляти в селище його видобуток. І в розподілі він був справедливий. Так само, як і батько його, він стежив за тим, щоб самий кволий старий і найдавніша стара отримували справедливу частку, а собі залишав рівно стільки, скільки потрібно для прожитку. І тому те, і ще тому, що він був відважним мисливцем, на нього стали дивитися з повагою і побоюватися його і почали говорити, що він повинен стати вождем після смерті старого клош-Квана. Тепер, коли він прославив себе такими подвигами, всі чекали, що він знову з'явиться в раді, але він не приходив, і їм було соромно покликати його.
- Я хочу побудувати собі нову голку, - сказав Кіш одного разу клош-Кван і іншим мисливцям. - Це повинна бути простора голку, щоб Айкіге і мені було зручно в ній жити.
- Так, - сказали ті, з важливістю киваючи головою.
- Але у мене немає на це часу. Моя справа - полювання, і вона забирає все моє час. Було б справедливо і правильно, щоб чоловіки і жінки, які їдять м'ясо, що я приношу, побудували мені голку.
І вони збудували йому таку велику простору голку, що вона була більше і просторіше навіть житла самого клош-Квана. Кіш і його мати перебралися туди, і вперше після смерті Бока Айкіга стала жити в достатку. І не тільки одне достаток оточувало Айкігу: вона була матір'ю чудового мисливця, і на неї дивилися тепер, як на першу жінку в селищі, і інші жінки відвідували її, щоб випросити у неї ради, і посилалися на її мудрі слова в суперечках між собою або зі своїми чоловіками.
Але найбільше займала все уми таємниця чудової полювання Кіша. І якось раз Уг-Глук кинув Кішу в обличчя звинувачення в чаклунстві.
- Тебе звинувачують, - зловісно сказав Уг-Глук, - в зносинах із злими духами; ось чому твоя охота вдала.
- Хіба ви їсте погане м'ясо? - запитав Кіш. - Хіба хто-небудь в селищі захворів від нього? Звідки ти можеш знати, що тут замішано чаклунство? Або ти говориш навмання - просто тому, що тебе душить заздрість?
І Уг-Глук пішов присоромлений, і жінки сміялися йому вслід. Але якось увечері на раді після довгих суперечок було вирішено послати підглядачів по сліду Кішв, коли він знову піде на ведмедя, і дізнатися його таємницю. І ось Кіш відправився на полювання, а Бім і Боун, два молодих, найкращих в селищі мисливця, пішли за ним по п'ятах, намагаючись не потрапити йому на очі. Через п'ять днів вони повернулися, тремтячи від нетерпіння, - так хотілося їм скоріше розповісти те, що вони бачили. В оселі клош-Квана був спішно скликано раду, і Бім, вирячивши від подиву очі, почав свою розповідь.
- Брати! Як нам було наказано, ми йшли по сліду Кіша. І вже так обережно ми йшли, що він жодного разу не помітив нас. В середині першого дня шляху він зустрівся з великим ведмедем-самцем, і це був дуже, дуже великий ведмідь ...
- Більше й не буває, - перебив Боун і повів розповідь далі. - Але ведмідь не хотів вступати в боротьбу, він повернув назад і став не поспішаючи йти по льоду. Ми дивилися на нього зі скелі на березі, а він йшов в нашу сторону, і за ним, без жодного страху, йшов Кіш. І Кіш кричав на ведмедя, обсипав його лайкою, вимахував руками і піднімав дуже великий шум. І тоді ведмідь розсердився, встав на задні лапи і загарчав. Кіш йшов прямо на ведмедя ...
- Так, так, - підхопив Бім. - Киш йшов прямо на ведмедя, і ведмідь кинувся на нього, і Кіш побіг. Але коли Кіш біг, він впустив на лід маленький круглий кульку, і ведмідь зупинився, обнюхав ця кулька і проковтнув його. А Кіш все біг і все кидав маленькі круглі кульки, а ведмідь все ковтав їх.
Тут піднявся крик, і все висловили сумнів, а Уг-Глук прямо заявив, що він не вірить цим казкам.
- На власні очі бачили ми це, - переконував їх Бім.
- Так, так, на власні очі, - підтвердив і Боун. - І так тривало довго, а потім ведмідь раптом зупинився, завив від болю і почав, як скажений, бити передніми лапами об лід. А Кіш побіг далі по льоду і став на безпечній відстані. Але ведмедю було не до Кіша, тому що маленькі круглі кульки наробили у нього всередині велику біду.
- Так, велику біду, - перебив Бім. - Ведмідь дряпав себе кігтями і стрибав по льоду, немов розігрався щеня. Але тільки він не грав, а гарчав і вив від болю, - і всякому було ясно, що це не гра, а біль. Жодного разу в житті я такого не бачив.
- Так, і я не бачив, - знову втрутився Боун. - А який це був величезний ведмідь!
- Чаклунство, - промовив Уг-Глук.
- Не знаю, - відповідав Боун. - Я розповідаю тільки те, що бачили мої очі. Ведмідь був такий важкий і стрибав з такою силою, що скоро втомився і ослаб і, тоді він пішов геть уздовж берега і все мотав головою з боку в бік, а потім сідав, і гарчав, і вив від болю - і знову йшов. А Кіш теж йшов за ведмедем, а ми - за Кішем, і так ми йшли весь день і ще три дні. Ведмідь все слабшав і вив від болю.
- Це чаклунство! - вигукнув Уг-Глук. - Ясно, що це чаклунство!
Але тут Бім знову змінив Боуна:
- Ведмідь став кружляти. Він йшов то в одну сторону, то в іншу, то назад, то вперед, то по колу і знову і знову перетинав свій слід і, нарешті, прийшов до того місця, де зустрів його Кіш. І тут він уже зовсім ослаб і не міг навіть повзти. І Кіш підійшов до нього і прикінчив його списом.
- А потім? - запитав клош-Кван.
- Потім Кіш почав оббілувати ведмедя, а ми побігли сюди, щоб розповісти, як Кіш полює на звіра.
До кінця цього дня жінки притягли тушу ведмедя, в той час як чоловіки збирали раду. Коли Кіш повернувся, за ним послали гінця, запрошуючи його прийти теж, але він звелів сказати, що голодний і втомився і що його голку досить велика і зручна і може вмістити багато людей.
І цікавість була такою великою, що весь рада на чолі з клош-Кван піднявся і попрямував в голку Кіша. Вони застали його за їжею, але він зустрів їх з шаною і посадив по старшинству. Айкіга то гордовито випрямлялася, то ось сумні опускала очі, але Кіш був абсолютно спокійний.
Клош-Кван повторив розповідь Біма і Боуна і, закінчивши його, сказав суворим голосом:
- Ти повинен нам дати пояснення, а Кіш. Розкажи, як ти полюєш. Чи немає тут чаклунства?
Кіш підняв на нього очі і посміхнувся.
- Ні, про клош-Кван! Не справа хлопчика займатися чаклунством, і в чаклунстві я нічого не тямлю. Я тільки придумав спосіб, як можна легко вбити полярного ведмедя, ось і все. Це кмітливість, а не чаклунство.
- І кожен зможе зробити це?
Запала довга мовчанка.
Чоловіки дивилися один на одного, а Кіш продовжував їсти.
- І ти ... ти розповіси нам, про Кіш? - запитав нарешті клош-Кван тремтячим голосом.
- Так, я розповім тобі. - Киш скінчив висмоктувати мозок з кістки і піднявся з місця. - Це дуже просто. Дивись!
Він взяв вузьку смужку китового вуса і показав її всім. Кінці у неї були гострі, як голки. Кіш став обережно скачувати вус, поки він не зник у нього в руці; тоді він раптово розтиснув руку, - і вус відразу випростався. Потім Кіш взяв шматок тюленячого жиру.
- Ось так, - сказав він. - Треба взяти маленький шматочок тюленячого жиру і зробити в ньому ямку - ось так. Потім в ямку треба покласти китовий вус - ось так, і, гарненько його звернувши, закрити його зверху іншим шматочком жиру. Потім це треба виставити на мороз, і коли жир замерзне, вийде маленький круглий кульку. Ведмідь проковтне кульку, жир розтопиться, гострий китовий вус випрямиться - ведмедю стане боляче. А коли ведмедеві стане дуже боляче, його легко вбити списом. Це зовсім просто.
І Уг-Глук вигукнув:
І клош-Кван сказав:
І кожен сказав по-своєму, і всі зрозуміли.
Так закінчується оповідь про Кіше, який жив давним-давно у самого Полярного моря. І тому, що Кіш діяв кмітливістю, а не чаклунством, він з самої жалюгідною голку піднявся високо і став вождем свого племені. І кажуть, що, поки він жив, народ щасливий і не було жодної вдови, жодного беззахисного старого, які б плакали вночі від того, що у них немає м'яса.
Надрукувати epub. fb2. mobi