Особливості російських народних казок
Казки на Русі відомі з давніх часів. У стародавньої писемності є сюжети, мотиви і образи, що нагадують казкові. Розповідання казок - старий російський звичай. Ще в давні часи виконання казок було доступно кожному: і чоловікам, і жінкам, і дітям, і дорослим. Були такі люди, які берегли і розвивали своє казкове спадщина. Вони завжди користувалися повагою в народі.
Слово казка відома з XVII століття. До цього часу вживали термін "байка" або "байок", від слова "бать", "розповідати". Вперше це слово було вжито в грамоті воєводи Всеволодскій, де засуджувалися люди, які "казки кажуть небувалі". Але вчені вважають, що в народі слово "казка" вживалося і раніше. Талановиті казкарі в народі були завжди, але про більшість з них не залишилося ніяких відомостей. Однак, вже в 19 столітті з'явилися люди, які поставили собі за мету зібрати і систематизувати усна народна творчість.
У першій половині XVII століття були записані 10 казок для англійського мандрівника коллінг. У XVIII столітті з'явилося кілька збірок казок, в які включені твори з характерними композиційними і стилістичними казковими особливостями: "Казка про цигани"; "Казка про злодія Тімашке".
У словнику В.І. Даля казка визначається як "вигаданий розповідь, небувала і навіть нездійсненна повість, сказання". Там же наводиться кілька прислів'їв і приказок, пов'язаних з цим жанром фольклору: Або справа робити, або казки розповідати. Казка складка, а пісня бувальщина. Казка складом, пісня ладом красна. Ні в казці сказати, ні пером описати. Чи не дочитавши казки, що не кидай указки. Казка від початку починається, до кінця читається, а в серединці не перебивати. Уже з цих прислів'їв ясно: казка - вигадка, витвір народної фантазії - "складне", яскраве, цікаве твір, що має певну цілісність і особливий сенс.
Важливе значення отримав загальноруський збірник А.Н. Афанасьєва "Народні російські казки" (1855 - 1965): в нього входять казки, що існували в багатьох краях Росії. Велика їх частина записана для Афанасьєва його найближчими кореспондентами, з яких необхідно відзначити В.І. Даля. В кінці XIX - на початку XX століть з'являється цілий ряд збірок казок. Вони дали уявлення про поширення творів цього жанру, про його стан, висунули нові принципи збирання і видання. Першим таким збірником була книга Д.Н. Садовникова "Казки і перекази Самарського краю" (1884 г.). У ній були поміщені 124 твори, причому 72 записані, тільки від одного казкаря А. Новопольцева. Слідом за цим з'являються багаті зібрання казок: "Севен казки", "великоруські казки Пермської губернії" (1914 г.). Тексти супроводжуються поясненнями і покажчиками. У російських казках багатство ніколи не мало власної цінності, і багатий ніколи не був добрим, чесним і порядним чоловіком. Багатство мало значення як засіб досягнення інших цілей і втрачало це значення, коли найважливіші життєві цінності були досягнуті. У зв'язку з цим, багатство в російських казках ніколи не зароблялося працею: воно випадково приходило (за допомогою казкових помічників - Сівки-Бурки, Конька-Горбунка.) І часто випадково йшло.
У радянський період почали виходити збірники, представляючи репертуар одного виконавця. До нас дійшли такі імена: А.Н. Баришникової (Купріяніха), М.М. Коргуева (рибалки з Астраханського краю), Є.І. Сороковікова (сибірського мисливця) і ін.
У російських казках часто зустрічаються повторювані визначення: добрий кінь; сірий Вовк; красна дівиця; добрий молодець. А також поєднання слів: бенкет на весь світ; йти, куди очі дивляться; буйну голову повісив; ні в казці сказати, ні пером описати; скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться; довго, чи недовго.
Часто в російських казках визначення ставиться після обумовленого слова, що створює особливу співучість: сини мої милі; сонце червоне; красуня писана.
Характерні для російських казок короткі і усічені форми прикметників: червоно сонце; буйну голову повісив; - і дієслів: хвать замість схопив, подь замість піди.
Важливою особливістю народної духовного життя є - соборність. вона знаходить своє відображення і в казках. Праця виступає не як повинність, а як свято. Соборність - єдність справи, думки, почуття - протистоїть в казках егоїзму і жадібності. Всьому тому, що робить життя сірої, нудної, прозової. Всі російські казки, які уособлюють радість праці, закінчуються однією і тією ж приказкою: "Тут на радощах все вони разом в танок-то і пустилися.". У казці відображаються і інші моральні цінності народу: доброта, як жалість до слабкого, яка торжествує над егоїзмом і проявляється в здатності віддати іншому останнім і віддати за іншого життя; страждання як мотив добродійних вчинків і подвигів; перемога сили духовної над силою фізичної. Втілення цих цінностей робить сенс казки глибоким на противагу наївності її призначення. Затвердження перемоги добра над злом, порядку над хаосом визначає сенс життєвого циклу сущого живого. Життєвий сенс важко висловити в словах, його можна відчувати в собі чи ні, і тоді він дуже простий.
Образи російської казки прозорі і суперечливі. Будь-які спроби використовувати образ казкового героя як образу людини призводять дослідників до думки про існування в народній казці протиріччя - перемоги героя-дурника, "низького героя". Це протиріччя долається, якщо розглядати простоту "дурника", як символ всього того, що чуже християнської моралі і засудження нею: жадібність, хитрість, користь. Простота героя допомагає йому повірити в диво, віддатися його магії, адже тільки за цієї умови влада чудесного можлива.
Російська народна казка - це скарб народної мудрості. Її відрізняє глибина ідей, багатство змісту, поетичний мову і висока виховна спрямованість ( "казка брехня, та в ній натяк"). Російська казка - один з найпопулярніших і улюблених жанрів фольклору. Тому що в ній не тільки цікавий сюжет, не тільки дивовижні герої, а тому, що в казці присутнє відчуття справжньої поезії, яка відкриває читачеві світ людських почуттів і взаємин, стверджує доброту і справедливість, а також залучає до російської культури, до мудрого народного досвіду , до рідної мови.