Цитати, вислови, афоризми
Крапля стала плакати, що розлучилася з морем,
Море засміялася над наївним горем:
«Все я наповнюю, все - моє володіння,
Якщо ж ми не разом - ділить нас мить ».
До мене увірвався ти, як ураган, господь,
І перекинув мені з вином стакан, господь!
Я пияцтва віддаюся, а ти твориш безчинства?
Грім побий мене, коли ти не п'яний, господь!
Коли б ти життя збагнув, тоді б з темряви
І смерть відкрила б тобі свої риси.
Тепер ти сам в собі, а нічого не знаєш, -
Що ж будеш знати, коли себе залишиш ти?
Коли б я отруїв весь світ своєю поганою -
Сподіваюся, ти б мене пробачив, про милосердний!
Але ти ж обіцяв в нужді мені руку дати:
Не чекай, щоб зробилася потреба моя безмірною.
Коли вітер у троянди поділ розірве,
Мудрий той, хто глечик на двох разопьет
На галявині з подругою своєї білогрудої
І про камінь непотрібний посудину розіб'є!
Якщо вирвуть без жалю життя втечу,
Коли тіло у прах перетвориться навік -
Нехай з цього праху глечик виготовлять
І наповнять вином: оживе людина!
Коли від життєвих звільнюся я пут
І люди образ мій забвенью зрадять,
О, якби тоді - сказати вам? - для п'яниць
З праху мого був виліплений посудину!
Коли останній подих випустив ми з тобою,
По цеглині на прах покладуть мій і твій.
А скільки цегли насушат надмогильних
З праху нашого вже через рік-другий!
Коли ти для мене зліпив із глини плоть,
Ти знав, що мені пристрастей своих не побороти;
Не ти у цьому винна, що життя моя гріховна?
Скажи, за що ж мені горіти в пеклі, господь?
Коли фіалки ллють пахощі
І віє вітер весняного дихання,
Мудрець - хто п'є з коханою вино,
Розбивши об камінь чашу покаяння.
Коли-небудь, вогнем любовним обуян,
У запашних локонах заплутавшись і п'яний,
Падуя до твоїх ніг, з рук гублячи чашу
І з п'яною голови розпатланий тюрбан.
Коль знаменитий ти в місті - ти - «найгірший з людей»!
Коль ти заб'єш в кут свій - ти «шкідливий чарівник».
Чи святим будь, пророком чи, - найрозумніше
Тут бути для всіх невидимим, які не бачити нікого!
Коль ти мені друг, залиш словесну гру
І мені вина налий; коли ж я помру,
З праху мого зліпив цегла, віднеси ти
Його в шинок і там заткни в стіні дірку.
Кому легко? Недосвідченим сердець.
І на словах - глибоким мудрецям.
А я в очі дивився жахливим таємниць,
І в тінь пішов, заздрячи сліпцям.
Коран, що істиною у нас вважають,
В межах християн не шанується.
У візерунку чаші видно мені аят,
Його напевно всюди читають!
Коло небес, незмінний в усі часи,
Перекинуть над нами, як чаша вина.
Ця чаша, яка ходить по колу.
Чи не стогни - і тебе не мине вона.
Хто в таємниці вічності проник? Не ми, друзі,
Залишилася темної нам загадка буття,
За пологом про «я» і «ти» часом шепочуть,
Але полог впаде - і де ми, ти і я?
Хто на світі не мічений гріхами, скажи?
Ми безгрішні чи, господи, самі, скажи?
Зло зроблю - ти мені злом віддаєш незмінно, -
Значить, різниці немає між нами, скажи!
Хто зрозумів життя,
Той більше не поспішає.
Смакує кожну мить і спостерігає ...
Як спить дитина,
Молиться старий,
Як дощ іде, і як сніжинка тане.
Хто, живучи на землі, щоб вона не згрішила? Відповідай!
Ну, а хто не грішив - хіба жив? Відповідай!
Чим Ти краще за мене, якщо мені на кару
Ти у відповідь зло вчинив? Відповідай!
Омар Хайям